МОВ СТОГІН ОСТАННІЙ
І шелестом трав і скрипінням дерев
Наче клич бойовий пролунав;
Мов стогін останній, ісповнений люттю,
Як грім та як лезо Заграв
А хмари тим часом під батогом вітру
Втікали з галявин небесних
Щоб погляду Батька надати дорогу
І ліс у пошані завмер
Та нечисть ворожа спустошливим кроком
Все йшла у міжгір'ї вперед
І була невпинна жага її смерти,
Спустошень, нещастя та бід
І поодинокі Герої, що стали
Шляху її наперекір
Згоріли у полум'ї хижім та дикім,
А дощ їхній попіл ізмив
І Батько поглянув на гори і та кручі,
На випалені полонини
І своє пророцтво промовив до Крука,
Свій образ явивши незримий:
«ЦЮ ЗЕМЛЮ ПРАДАВНЮ, ЛІСИ ТА ДІБРОВИ,
СТЕПИ ТА РІЧКОВІ ПОРОГИ,
НЕЩАСТЯ ТА МУКИ ТОДІ ЛИШ ПОКИНУТЬ,
ЯК ЧЕСТЬ СТАНЕ СЕСТРОЮ КРОВИ!»
Голос замовк і лиш гуркіт каміння,
Що зірвалось із скель крутих
Лунав іще довго під плач водоспадів,
Та й він трохи згодом затих...
І шелестом трав і скрипінням дерев
Наче клич бойовий пролунав;
Мов стогін останній, ісповнений люттю,
Як грім та як лезо Заграв
А хмари тим часом під батогом вітру
Втікали з галявин небесних
Щоб погляду Батька надати дорогу
І ліс у пошані завмер
Та нечисть ворожа спустошливим кроком
Все йшла у міжгір'ї вперед
І була невпинна жага її смерти,
Спустошень, нещастя та бід
І поодинокі Герої, що стали
Шляху її наперекір
Згоріли у полум'ї хижім та дикім,
А дощ їхній попіл ізмив
І Батько поглянув на гори і та кручі,
На випалені полонини
І своє пророцтво промовив до Крука,
Свій образ явивши незримий:
«ЦЮ ЗЕМЛЮ ПРАДАВНЮ, ЛІСИ ТА ДІБРОВИ,
СТЕПИ ТА РІЧКОВІ ПОРОГИ,
НЕЩАСТЯ ТА МУКИ ТОДІ ЛИШ ПОКИНУТЬ,
ЯК ЧЕСТЬ СТАНЕ СЕСТРОЮ КРОВИ!»
Голос замовк і лиш гуркіт каміння,
Що зірвалось із скель крутих
Лунав іще довго під плач водоспадів,
Та й він трохи згодом затих...